ООО «Нерум». История одного обмана (часть 1), или как одесские рейдеры «кинули» Севастопольскую «Биологическую станцию», отобрали у нее дельфинов, оборудование и научные разработки…

Говорят, что лучший способ разбогатеть – украсть чужой бизнес и присвоить себе его заслуги. Увы, на постсоветском пространстве такое жульничество приняло огульный характер, а мошенники, участвующие в подобных грязных делах, со временем прикрывшись «овечьей шкурой» – благотворительностью, становятся еще и «героями общества»!

 

 

Наша история о том, как одесские коммерсанты и чиновники, для которых нет ничего святого, ради денег и наживы отобрали оборудование и дельфинов у   тех, кто вел научно-исследовательские работы, посвященные этим разумнейшим животным. Более того, они цинично попытались присвоить историю успеха и научные разработки Севастопольской «Биологической станции», которая обеспечивает работу дельфинария в Артбухте. Но про все по порядку…

 

Для непосвященных читателей

 

Сегодня мало кто знает, что знаменитый Одесский дельфинарий «Немо» появился в первую очередь благодаря севастопольскому предприятию «Биологическая станция», которая привезла в Одессу: технологию работы с морскими животными, не имеющую аналогов систему очистки морской воды, четырех черноморских дельфинов-афалин и трех северных морских котиков, обученных тренером севастопольского дельфинария Аллой Азовцевой, программу их выступлений. Кроме того, «Биологическая станция» внесла около 1 миллиона гривен в строительство Одесского дельфинария!

 

Все это осуществлялось в рамках долгосрочных договоров между одесской стороной и севастопольцами. Эти договоры предполагали взаимовыгодное сотрудничество. Однако, одесская сторона стараниями учредителей Одесского ООО «Нерум» и его директора Александра Мерляна, используя судебные решения Приморского районного суда (не безызвестная судья Ольга Шенцова), забрала все вышеперечисленное и не выполнила свою часть договора. То есть севастопольцы в настоящее время не получают ничего за своих дельфинов, свою программу, и свою часть недвижимого имущества, которое осталось в Одессе.

 

Произведя  захват, буквально перекупив тренерский состав, одесситы начали бессовестно эксплуатировать животных и в короткое время открыли целую сеть дельфинариев в Донецке, Харькове, Киеве.., главной целью которых стала прибыль, прибыль и еще раз прибыль! Возглавил команду захватчиков один из создателей «Нерума» депутат Одесского горсовета,  коммунист(!) Андрей Кисловский. Ему активно помогают учредители всех трех организаций (ООО «Нерум», ООО «Валетин» и ООО «Одесский дельфинарий») Сергей Келюшок, Дмитрий Урывский, Вячеслав Кучук. Не обошлось без участия и других желающих  «погреть руки». Активное участие в захвате чужого имущества приняли Наталья Буяклу и Александр Субботин, действиями которых руководили остающиеся в тени Александр Косьмин и Борис Пехолок.

 

– Между тем, Севастопольский дельфинарий в Артбухте вместе с Карадагским природным заповедником Академии Наук Украины, Евпаторийским дельфинарием и «Лабораторией Брема», ведет большую работу, изучая и спасая черноморских дельфинов, участвует в международных проектах, вкладывает в них заработанные деньги, – рассказывает директор Севастопольской «Биологической станции» Владимир Калниболотский.

 

Также, на базе  дельфинария была создана лаборатория гидробионики Международной академии «Информация, связь, управление в технике, природе и обществе», которую возглавил научный руководитель Севастопольского дельфинария, доктору науки и техники МАИСУ, капитан 1 ранга в отставке Александр Васильевич Жбанов. Эта лаборатория в буквальном смысле ориентирована на будущее, приближая то время, когда люди и дельфины станут равноправными товарищами по работе в море.

 

Более того, Севастопольский дельфинарий в Артбухте – активный участник научно-практической программы Минэкологии Украины «Дельфин» и проекта «МОРЕКИТ». На базе дельфинария действует спасательная станция, его специалисты в любое время готовы прийти на помощь дельфинам, терпящим бедствие в море. В 2011 году силами спасателей дельфинария была оказана помощь 11 бедствующим дельфинам.

 

Как считают многие отечественные специалисты, скандал с захватом Севастопольских дельфинов, оборудования и помещений «Биологической станции» в любой момент может перерасти  и уже перерастает из внутреннего в международный, больно ударив по имиджу Украины, активно декларирующей приверженность к европейским ценностям, среди которых конечно нет места – рейдерству и прочим грязным махинациям!

 

 

История успеха, или как все начиналось…

 

В 1997 году в  Севастополе было создано предприятие «Биологическая станция»,  которое занималось изучением дельфинов, проводило большую научно – исследовательскую работу.

 

Не секрет, что в середине 90-х многим организациям приходилось не просто, и для того, чтобы выжить, и продолжать заниматься своей непосредственной деятельностью севастопольцы решили поехать в Одессу искать место, где можно расположить сезонный дельфинарий.

 

К слову надо сказать, что идея создания дельфинария витала в одесском воздухе последние 50 лет. Перед самым крушением СССР одна такая попытка едва не удалась. Правительство заключило договор с Болгарией, у которой был уже опыт строительства дельфинариев, и в районе порта-убежища на 8-й станции Большого Фонтана даже появился огромный котлован, но… страна распалась, договоры потеряли силу. И только энтузиазм сотрудников севастопольского предприятия «Биологическая станция» позволил вновь возродить идею создания дельфинария в Одессе, а затем и претворить ее в реальность.

 

Из воспоминаний научного руководителя Севастопольского дельфинария Александра Жбанова:

 

– В Одессе жил мой друг и сослуживец Виктор Петрович Галковский, кстати, легендарный человек, с которым мы служили на Камчатке и на Балтике, наши пути пересекались и на Северном флоте. В Одессе он в свое время был известным человеком и депутатом Горсовета. К нему-то мы и обратились за помощью…

 

Вместе с Владимиром Каниболоцким (с ним мы работали еще в Океанариуме ВМФ, где он был тренером дельфинов), мы прошли все побережье Одессы в поисках места, подходящего для строительства свайно-сетевого дельфинария. Самым удобным местом оказался так называемый порт-убежище в районе 8-й станции Большого Фонтана. Мы взяли участок в аренду. Специалист «ЧерноморНИИпроекта» Владимир Глазков сделал нам эскизный проект. Мы его утвердили в Горсовете и своими силами организовали перевозку на большегрузных машинах заготовок для трибун, домиков для жилья. Все эти «полуфабрикаты» были изготовлены в Севастополе. В марте 1998 года мы начали осваивать эту «целину». Там была   площадка, заваленная камнями, железобетонными конструкциями… Мы были вынуждены все это сначала убирать, а потом приступили к монтажу свайно-сетевого вольера.

 

В конце июня – начале июля следующего года дельфинарий уже начал работать.

 

Среди первопроходцев, приехавших туда и живших на берегу в домиках без удобств, были Виктор Павленко, его сын Игорь, Евгений Бензен-Спиридонов, Александр Истомин и другие. Подготовкой животных для представления руководила старший тренер предприятия «Биологическая станция» Алла Азовцева.

 

Таким образом, «дельфиний праздник» в Южной Пальмире появился благодаря энтузиазму сотрудников Севастопольской «Биологической станции», которых объединила любовь к морским животным и замечательному городу Одессе, достойным украшением которого стал дельфинарий. Задумывался он не только как источник положительных эмоций для зрителей, но, прежде всего, как центр просветительских знаний о природе, море и его обитателях.

 

Следует отметить, что одесситы отнеслись к появлению сезонного дельфинария с восторгом. Несмотря на то, что он был недостаточно обустроенный, и находился далеко от центра города, количество посетителей с каждым годом увеличивалось (дельфинарий на 8-й станции Большого Фонтана действовал четыре лета).

 

Интересно, что одновременно с демонстрацией представлений для одесситов севастопольцы выполнили две научно-исследовательские работы. Одна из них была связана с гидроакустикой дельфинов, а другая с экологией участка моря, где находился дельфинарий.

 

Тем временем, на «лакомый» морской участок, где стоял дельфинарий, начали поглядывать бизнесмены, за которыми стояли влиятельные  люди.

 

– Скажу честно, нам предложили уйти. К чести властей города Одессы: отобрав один участок, они предоставили нам другой – еще лучший, на пляже Ланжерон, – рассказывает мой собеседник.

 

Разработанный нами проект нового дельфинария в корне отличался от предыдущего. Теперь это был стационарный дельфинарий на берегу, с тремя бассейнами. Вода в них сначала закачивается из моря, а потом по замкнутому циклу пропускается через фильтры и обеззараживается хлорированием.

 

Сказано – сделано. Уже в 2005 году,  в рекордные сроки, в Одессе появился стационарный, круглогодичный дельфинарий. Он вошел в первую пятерку созданных в СНГ дельфинариев. История создания Одесского дельфинария изложена в книге «Под созвездием кита», написанной известной севастопольской писательницей Риттой Козуновой и известным российским ученым, академиком Анатолием Федоровым, который длительное время сотрудничал со знаменитым Жаком Кусто. Презентация книги состоялась Одессе в 2008 году.

 

На фото: 1.дружный коллектив Севастопольского предприятие «Биологическая станция», 2. севастопольский дельфин.

 

Продолжение следует…

 

Элита Украина — http://kraina.name

 

В Одессе рейдеры захватили дельфинов! Конфликт севастопольского предприятия «Биологическая станция» и Одесского дельфинария «Немо»

Страна, в которой нет ничего святого, а все крутится вокруг денег, наживы, подлости и обмана – обречена, такая страна не имеет будущего. Увы, как ни печально констатировать, но именно Украина все больше скатывается в пропасть правового нигилизма, тотальной коррупции и рейдерских захватов! 

 

Последнее, некогда модное для дикого капитализма явление, увы, напрочь проникло во все сферы нашей жизни. К примеру, еще несколько лет назад никто и не предполагал, что найдутся коммерсанты, которые «отобьют», дельфинов у тех, кто вел научно-исследовательские работы, посвященные этим разумнейшим животным. С одной целью – нажиться. Впрочем, термин «рейдеры» вряд ли подходит для этой категории коммерсантов. Точнее и проще их назвать «воры» и «грабители».

 

Историю, которую мне рассказал научный руководитель Севастопольского дельфинария, директору международной лаборатории гидробионики, доктору науки и техники МАИСУ, капитан 1 ранга в отставке Александр Васильевич Жбанов, поражает своим цинизмом и подлостью.

 

Сегодня мало кто знает, что знаменитый Одесский дельфинарий  «Немо» появился, в первую очередь, благодаря севастопольскому предприятию «Биологическая станция», которое привезло в Одессу: технологию работы с морскими животными, не имеющую аналогов систему очистки морской воды, четырех черноморских дельфинов-афалин, трех северных морских котиков, обученных тренерами севастопольского дельфинария, и программу их выступлений. Кроме того, «Биологическая станция» внесла около 1 миллиона гривен в строительство Одесского дельфинария!

 

Все это осуществлялось в рамках долгосрочных договоров между одесской стороной и севастопольцами. Эти договоры предполагали совместное с одесским предприятием «Нерум» строительство и эксплуатацию дельфинария на Ланжероне. Однако одесская сторона стараниями учредителей ООО «Нерум» и его директора А. Мерляна, используя судебные решения Приморского районного суда (не безызвестная судья О. Шенцова) забрала все вышеперечисленное и не выполнила свою часть договора. Севастопольцы в настоящее время не получают ничего за своих дельфинов, свою программу и свою часть недвижимого имущества. В Одессе их ограбили и обокрали.

 

– Нас в буквальном смысле слова выгнали из дельфинария (на одну треть принадлежащего нам), и заявили: «Докажите, что это ваши дельфины, ваше оборудование!», – рассказывает с горечью Александр Жбанов.

 

Интересно, что через десять дней после решения Приморского районного суда недвижимость Севастопольцев за 350 тысяч гривен была продана ООО «Валентин», а используется и поныне ООО «Одесский дельфинарий». При этом учредителями всех трёх ООО являются одни и те же лица, а сам А. Мерлян, будучи директором ООО «Нерум» ещё является и одним из учредителей ООО «Валентин». Получается собственники «Нерума» продали захваченное несправедливым образом имущество самим себе!!!

 

Произведя, таким образом, захват чужого имущества, мошенники начали бессовестно эксплуатировать животных и в короткое время открыли целую сеть дельфинариев в Донецке, Харькове, Киеве.., главной целью которых стала прибыль, прибыль и еще раз прибыль! Возглавляет команду захватчиков один из создателей «Нерума» депутат горсовета и партии коммунистов(!) Андрей Кисловский. Ему активно помогают учредители всех трех организаций (ООО «Нерум», ООО «Валетин» и ООО «Одесский дельфинарий») Сергей Келюшок, Дмитрий Урывский, Вячеслав Кучук. Не обошлось без участия и других желающих  «погреть руки». Активное участие в захвате чужого имущества приняли Наталья Буяклу и Александр Субботин, действиями которых руководили остающиеся в тени Александр Косьмин и Борис Пехолок.

 

Между тем скандал с захватом Севастопольских дельфинов, оборудования и помещений «Биологической станции» начинает перерастать в международный!

Со слов моего собеседника коллектив Севастопольского дельфинария обратился к Президенту Украины, с просьбой взять под свой контроль это резонансное дело и помочь восстановить справедливость.  И есть уже первые положительные результаты. Например, прокуратурой Одесской области уже инициирован вопрос о привлечении к ответственности судьи Приморского районного суда Одессы О. Шенцовой за заведомо неправосудное решение, инициаторами которого явились А. Мерлян, А. Субботин и Н. Буяклу.

 

Как прокомментировал этот случай председатель общественного движения «Антирейдерское движение» Юрий Кравец, единственный способ противостоять рейдерству – бороться не в одиночку, а объединять иски о неправомерных решениях судей и доносить эту информацию до высших инстанций страны, чтобы доказать, что нарушения системны и обслуживают бизнес-кланы.

 

А пока коллективу Севастопольского дельфинария остается только ждать и надеяться, что справедливость восторжествует, и виновные в захвате дельфинов и оборудования будут наказаны! Ведь статью Конституции о защите собственности никто не отменял.

Владимир Перегудов

Антирейдерское движение

Центральный автовокзал «Одесса» захватывают рейдеры. Обыск и выемка документов уже произведены…

ПАО «Одесавтотранс» осуществляет хозяйственную деятельность по предоставлению услуг на центральном автовокзале «Одесса» .

 

С начала своего существования автовокзал «Одесса» всегда был одними из главных транспортных ворот нашего города, одной из его визитных карточек.

 

Несмотря на это, в нарушение всех норм закона и морали в октябре 2011г. на ул. Колонтаевской в ​​г. Одесса, в 50 метрах от центрального автовокзала «Одесса» была создана автостанция 4-го класса. Публично игнорируя то, что в настоящее время Автовокзал «Одесса» загружен на 70 процентов, Государственная администрация автомобильного транспорта в лице её начальника Доброхода С.А.при содействии органов местного самоуправления (председателя Приморской райадминистрации Пастушок И.М.), который своим письмом подтвердил экономическую целесообразность открытия указанной          автостанции, незаконно выдала этой автостанции Свидетельство об аттестации 4-го класса.

 

Указанная автостанция принадлежит ООО «Карго-Марин» (код ЕГРПОУ: 33140492) и расположена в здании шашлычной, где наряду с продажей мясных изделий расположены окна для продажи билетов на автобусы, которые будут осуществлять пригородные и междугородные автобусные перевозки.

 

Кроме двух окон для продажи билетов в здании шашлычной, в нарушение Порядка регулирования деятельности автостанций, указанной автостанцией не соблюдено ни одно из требований, которые установлены законом к автостанциям 4 класса.

 

Директором ООО «Карго-Марин» на данный момент является бывший начальник центрального автовокзала «Одесса» — Репка Елена Алексеевна.

 

Несмотря на многочисленные обращения в контролирующие и правоохранительные органы, 10.11.2011р. АС «Колонтаевская» начала свою работу.

 

ООО «Карго-Марин» является одним из предприятий, подконтрольных Добровольскому Андрею (также ему подконтрольны ЧП «Диамант», ООО «Автотранс-Украина»), Жеману Д.А. (также ему подконтрольно ООО «Топтрансервис и К»). Интересы АС Колонтаевская на самой автостанции активно лоббирует лицо кавказской национальности по прозвищу Каха (подконтрольно большинство парковок в г. Одесса, также ООО «Транс Глобал» и ЧП «Посполита Сервис»). Он же занимается и решением вопросов с правоохранительными органами в случае возникновения конфликтных ситуаций на автовокзале.

 

Открытие автостанции Колонтаевская является частью мероприятий по рейдерскому захвату Автовокзала «Одесса», который начал реализовываться при непосредственном участии начальника Государственной администрации автомобильного транспорта Украины Доброхода С.А. (лоббирует интересы ООО «Турист» в г. Одесса) и начальника Управления морехозяйственного комплекса, транспорта и связи Одесской ОГА Илько А.В.

 

Для начала, Доброход С.А. выдал «шашлычной» свидетельство об аттестации автостанции 4-го класса, после чего письмами от 04.11.2011г. перевёл с центрального автовокзала на АС Колонтаевскую автобусные маршруты «Одесса-Николаев» и «Одесса-Херсон», которые обслуживаются подконтрольными ему ООО «Турист» и ЧП «Посполита Сервис».  После этого, начальник Управления морехозяйственного комплекса, транспорта и связи Илько А.В. внёс изменения в договоры на организацию перевозок пассажиров на маршрутах «Одесса-Измаил» и «Одесса-Рени» изменив конечную остановку данных маршрутов с центрального автовокзала на АС «Колонтаевская».

 

Кроме того, упомянутый выше Каха самовольно вывел с территории центрального автовокзала подконтрольный ему автобусный маршрут «Одесса-Киев», который в настоящее время при наличии действующего договора с автовокзалом  незаконно выполняет отправления автобусов с АС Колонтаевская.

 

Все указанные действия по выводу с автовокзала «Одесса» наиболее прибыльных маршрутов, является частью мероприятий по рейдерскому захвату центрального автовокзала, путём снижения его инвестиционной привлекательности и соответственно последующего его выкупа у собственника по наиболее низкой цене.

 

Как ни странно, с началом мероприятий по открытию АС Колонтаевская центральный автовокзал подвергся массе проверок со стороны правоохранительных органов (сотрудников управления ГСБЭП в Одесской области и г. Одесса Грищука С.О., Бажина О.Л., Полторак О.И.). Параллельно с этим, сотрудники уголовного розыска Одесского городского управления МВД Жиляско и Голодный проводят незаконное задержание контролёра центрального автовокзала, в результате чего удерживают его в управлении около 3-х часов, изымают его телефон и с помощью угроз пытаются узнать информацию о работе автовокзала и его сотрудниках. На данный момент Управлением внутренней безопасности и Прокуратурой проводится расследование указанных обстоятельств.

 

Апогеем работы правоохранительных органов стал обыск помещений ПАО «Одесавтотранс» 30.11.2011г., который производился в помещениях предприятия, находящихся по адресу: ул. Транспортная, 5 в г. Одесса. Было изъято большое количество документов, большинство из которых несвязанны с деятельностью автовокзала «Одесса» и компанией ПАО «Одесавтотранс»  . 

 

На сегодня, в нарушение норм действующего законодательства, АС Колонтаевская осуществляет свою работу в 50 метрах от центрального автовокзала. На данную автостанцию продолжают переводиться автобусные маршруты, в результате чего центральный автовокзал терпит колоссальные убытки, которые в ближайшем будущем могут привести к финансовому краху предприятия, чем соответственно неминуемо воспользуются господа Добровольский и Жеман, которые продолжат развивать транспортную инфраструктуру г. Одесса под железным прикрытием Доброхода и Илько.

 

Источник: Элита Украины

 

 

Общежитие. Защити свое жилье: Опрышко Эдита Васильевна

Автор: адвокат Опрышко Эдита Васильевна

 

Уважаемые читатели!  Уверена, что для многих из Вас будет полезной информация, касающаяся жилого помещения в общежитии.

 

Вопрос:  как выжить в общежитии, как справиться с выселением из единственного жилого помещения в общежитии и как закрепить за собой жилое помещение в общежитии ?

 

Право на жилье прежде всего регулируется  Конституцией Украины и жилищным кодексом.

Задачей нашего государства является — постепенное и последовательное обеспечение своих граждан жильем. Но, к сожалению, не всегда желаемое бывает возможным. И именно поэтому, у людей первоочередным стоит вопрос: как защитить свое жилье, независимо от статуса ?

 

В нашей сегодняшней реальности вопрос выселения с общежития стала ежедневной.  А поэтому проблема защиты прав жителей общежития  стала одной из самых актуальных.

 

Нашим государством принято множество нормативно — правовых актов, регулирующих жилищные вопросы, во главе которых стоит Конституция Украины и Жилищный кодекс Украины, но практическое применение вышеизложенного законодательства гражданами  проводится частенько с ошибками в избрании нужной нормы закона.  Путаница в правильном выборе нормы закона для составления процессуального документа в ввиде искового заявления, возражения на иск прямо указывает на необходимость получения как минимум консультации в области жилищного законодательства, а еще лучше помощи в составлении процессуального документа, в защите прав  и интересов граждан в ходе судебного рассмотрения дела.  И тут  Вы останавливаетесь на пороге выбора специалиста – юриста в области жилищного права. Правильный выбор юриста для своей защиты поможет Вам получить ожидаемый результат.

 

Но, до Вашего выбора  защитника жилищных прав нужно знать и помнить  о следующем.

 

Общежития делятся на типы: 1) для одиноких; 2) семейное.

 

Важно помнить, что  у юриста к Вам возникнут вопросы о том:

 

1) получали ли Вы ордер на жилое помещение в общежитии;                          2) присутствовали ли Вы на общем собрании администрации и профкома предприятия при решения вопроса о выделении Вам жилого помещения в общежитии; 3) зарегистрированы ли вы в общежитии;   4) стоите ли на квартирном учете и с какого года; 5)   на чьем балансе находится  дом с жилыми помещениями общежития; 6) в чьей собственности находиться дом с  жилыми помещения в общежитии; 7) Ваши трудовые отношения с предприятием, которое предоставило Вам жилое помещение в общежитии;  8) состав Вашей семьи; 9) в случае, если общежитие находится в уставном фонде акционерного общества, то являетесь ли Вы акционером; 10)  порядок предоставления и начисления коммунальных услуг.

 

Нужно помнить, что единственным основанием для вселения в общежитие является специальный ордер.  В соответствии со ст. 129 ЖК Украины, при наличии такого ордера, гражданин имеет полное законное право не только вселиться в помещение, но в будущем и приватизировать его, если помещение не находится  уже в собственности какого – либо предприятия (чаще всего встречаются дома с общежитиями, которые входят в уставной фонд акционерного общества). Такой ордер выдается работнику по месту работы  и  на время работы, но согласно «Примерного положения об общежитиях», утвержденного Постановления Совета Министров, ни в коем случае  нельзя выселять из общежития: инвалидов; участников ВОВ; семей военнослужащих; лиц, которые проработали не менее 10 лет на предприятии, которое выделило жилое помещение  в общежитии и др. важные условия.

 

Вам часто приходится лицезреть благодаря нашему телевидению как поступают с семьями с несовершеннолетними детьми государственная исполнительная служба при выселении постоянных жителей с общежития на основании решения украинских судов, не смотря на требования действующего «Примерного положения об общежитиях», утвержденного Постановления Совета Министров.

Если Вы думаете, что в этом заключается беспредел исполнительной службы или суда, то Вы ошибаетесь. К  такому плачевному результату может привести неправильный выбор защитника.

 

Не каждый защитник признается в том, что жилищное законодательство он знает, понимает, но подводные камни этой проблемы ему неизвестны. В чем секрет правильного выбора пути защиты ?

Как уже выше изложено, нужно уточнить тип общежития и собственника.

 

Если общежитие находится в коммунальной собственности, то путь простой, как в жилищном кодексе пишут.  А именно: если есть  ордер на жилое помещение и Вы прописаны, то приобретаете право на приватизацию жилого помещения.      Если ордер отсутствует, то в судебном порядке признается за Вами право пользования жилым помещением, на основании чего Вы получаете право на приватизацию жилого помещения.

 

Совершенно по  другому выглядит проблема, если дом, в котором жилые помещения со статусом общежития находятся в уставном фонде  общества. В этом случае суд, рассматривая вопрос о выселении с общежития, например с семейного общежития, в первую очередь защищает не интересы постоянных жителей общежития с несовершеннолетними детьми и т.д.,  а интересы собственников. Отсюда и вытекает усложненная  форма защиты прав и интересов граждан, которые живут и зарегистрированы в общежитии.  Тут начинается изучение законности передачи дома с общежитием  в уставной фонд общества, взаимодействие с прокуратурой, хозяйственными и административными судами. Чтобы остаться проживать в общежитии, которое находится не в коммунальной собственности, а в собственности предприятия, нужно владеть определенными знаниями законодательства, иметь практику в жилищном направлении и конечно же, как бы Вы не старались изучать нормативную базу самостоятельно, поверьте, без хорошего специалиста  Вам не обойтись.

 

Вы, уважаемые граждане, конечно же ищите дешевый вариант защиты, с учетом экономических изменений в нашей стране. В связи с этим часто попадаете, под какие –то влияния общественных организаций,  где собрались люди без опыта работы  и критикуют адвокатов. Но, не в обиду им будет сказано, адвокат как и врач, и педагог, выполнит свою работу на очень высоком уровне, что в конечном итоге приведет к положительному результату.

 

Вы спросите, почему частенько обращаясь  к адвокату по вопросу выселения граждан  из общежития, мы обозреваем по телевизору как детей и стариков выселяют из общежитий прямо на улицу ? Так вот, проблема в том, что у кого — то  из пострадавших не хватает терпения довести эти дела до конца, а не потому что специалист – юрист из области жилищного права не знает как бороться с Вашей проблемой.

Сделайте правильные выводы и боритесь за свои жилищные метры. Успехов Вам.

 

http://zahvat.net

 

Справа №2-899 -1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010р. Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого — судді Кириленко Т.В.

при секретарі          Слободі Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Білого Івана Миколайовича, Білої Віталії Іванівни в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх синів Миколи, 1995р.н. та Богдана, 2007р.н., Гринишина Степана Івановича, Слободянюк Володимира Мефодійовича, Слободянюк Лідії Василівни в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх доньки Анни, 2007р. н. та сина Тараса, 2006р. н., Малюта Сергія Костянтиновича в своїх інтересах та малолітньої доньки Світлани, 1999р.н., Малюта Тетяни Миколаївни, Єрмакова Миколи Вячеславовича, Єрмакової Ксенії Володимирівни в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина Костянтина, 1998р.н., Василюк Людмили Василівни, Василюк Максима Миколайовича до Дочірнього підприємства «КСУ-21 Стальконструкція», Відкритого акціонерного товариства «Центростальконструкція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство «ЛІТЕЛ», Регіонального відділення фонду Державного майна України по м. Києву, 3-тя особа Державна корпорація «Укрмонтажспецбуд» про визнання незаконним включення до статутного фонду товариства гуртожитку, визнання недійсними договорів купівлі- продажу, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей звернулись до суду з позовом, в якому просять визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів про передачу до статутного фонду приміщення гуртожитку, визнати недійсним свідоцтво про право власності, визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир № 5, 6, 8 в будинку 23 по вул. Котельникова в м. Києві, посилаючись на те, що вони у зв’язку з працевлаштуванням в «КСУ-21 Стальконструкція» за спільним рішенням адміністрації підприємства та профкому отримали кімнати у гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, де і були зареєстровані, зокрема: позивач Білий І.М. в 1991р. отримав кімнату площею 20,8 кв.м. в кв. № 5, Срмаков М.В. в 1993р. отримав кімнату площею 20,2 кв.м. в кв. № 6, Сиротін В.А., який помер 14.07.2004р. в 1993р. отримав кімнату в кв. 6, Гринишин С.І. в 1991р. отримав кімнату площею 18,2 кв.м. в кв. № 8, Слободянюк В.М. в 1994р. отримав кімнату площею 16,9 кв.м. в кв. № 8, Малюта С.К. отримав кімнату площею 23 кв.м. в кв. № 8. В подальшому їм були видані ордери на вказані кімнати та зареєстровані члени їх сімей, в тому числі неповнолітні діти.

1.10.2004р. на загальних зборах акціонерів ВАТ «Центростальконструкція» згідно ст. 132 ЖК України було прийнято рішення про виселення з наданням іншого житлового приміщення 21 мешканцю гуртожитку на протязі тижня, в тому числі позивачів.

Однак вказане рішення виконано не було, а 21.11.2005р. ВАТ «Центростальконструкція» продало квартиру №’ 6 у гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, 30.12.2005р. — квартиру № 8, 13.03.2006р. — квартиру № 5 TOB «Виробничо-будівельне підприємство «Літел».

Вважають, що оскільки їх переселено не було, будинок має статус сімейного гуртожитку, не являється разом з іншими спорудами цілісним майновим комплексом, а тому не повинен був включений до статутного фонду товариства та приватизований.

Договори купівлі-продажу квартир № 5,6,8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві укладені всупереч Постанові Верховної Ради України від 4.03.2005р. «Про інформацію КМУ про стан збереження об’єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх використання в післяприватизаційний період», яка передбачає прискорення передачі гуртожитків, що залишилися у користуванні суб’єктів господарювання в управління органів самоврядування з дотриманням прав їх мешканців відповідно до чинного законодавства, а тому не відповідають чинному законодавству.

Протягом розгляду справи позивачі уточнили свої позовні вимоги та просять визнати незаконним включення до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція» приміщення гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир № 5,6,8, укладені 21.11.2005р., 30.12.2005р. та 13.03.2006р. між ВАТ «Центростальконструкція» та TOB «Виробиичо-будівельне підприємство «Літел», посилаючись на те, що під час розгляду справи стало відомо, що рішення про передачу приміщення гуртожитку до сгатутноіо фонду не приймалось, а свідоцтво про право власності на будинок 23 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві Головним Управлінням житлового забезпечення ВАТ «Центростальконструкція» не видавалось.

Також просять поновити їм строк для звернення до суду, оскільки фактично вони дізналися про порушення своїх прав на користування житловим приміщенням у гуртожитку та про нового власника житла в жовтні 2009р., коли отримали позови про виселення.

Відповідач — TOB «Літел» проти позову заперечує, посилаючись на те, що договори купівлі-продажу квартир 5,6,8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві відповідають чинному законодавству. Крім того, наполягає на застосуванні наслідків пропуску трирічного строку звернення до суду та відмові в позові.

Відповідач ВАТ «Центростальконструкція» в судове засідання не з’явилось, просить слухати справу у відсутність його представника. Згідно письмових пояснень проти позову заперечує у зв’язку з пропуском позивачами строків позовної давності.

Відповідач Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву в судове засідання не з’явилось, просить слухати справу у відсутність його представника. З наданих письмових пояснень вбачається, що ВАТ «Центростальконструкція» було створено в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06Л993р. № 210/93. Засновником зазначеного господарського товариства виступала Державна корпорація «Укрмонтажспецбуд», а тому регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву не займалось відчуженням житлового фонду.

Відповідач ДП «КСУ № 21 Стальконструкція» та 3-тя особа — Державна корпорація «Укрмонтажспецбуд» в судове засідання не з’явились, про день слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому суд вважає можливим слухати справу у відсутність їх представників.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач Білий І.М. з 9.07.1990р. працював в ДП «КСУ-21 Стальконструкція», у зв’язку з чим в 1991р. отримав кімнату площею 20,8 кв.м. в кв. № 5 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві /т. 1, ас 16-27/.

Позивач Єрмаков М.В. з 15.07.1993р. працював в КСУ-21 треста «Центростальконструкція», у зв’язку з чим в 1993р. отримав кімнату площею 20,2 кв.м. в кв. № 6 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві /т. 1 ас 136-148/.

Позивач Гринишин С.І. з 9.07.1990р. працював в ДП «КСУ-21 Стальконструкція», у зв’язку з чим в 1990р. отримав кімнату площею 18,2 кв.м. в кв. № 8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, Слободянюк В.М. в 1994р. отримав кімнату площею16,9 кв. м. в кв. № 8, Малюта С.К. отримав кімнату площею23 кв. м. в кв. № 8/т.1 ас 270-288/.

В подальшому їм були видані ордери на вказані кімнати та зареєстровані члени їх сімей, в тому числі неповнолітні діти.

Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Центростальконструкція» від 1 жовтня 2004р. у зв’язку з незадовільним санітарно-технічним станом будинку 23 по вул. Котельникова в м. Києві, зайнятого під гуртожиток, вирішено провести виселення громадян з наданням іншого благоустроєного приміщення, в тому числі і позивачів / т. 1 ас 172/.

Однак, вказане рішення виконано не було, а приміщення гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві було включено засновником — державною корпорацією «Укрмонтажспецбуд» до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція» станом від 10 вересня 1997р., що підтверджується переліком нерухомого майна, переданого засновником, державною корпорацією «Укрмонтажспецбуд» до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція» /т. 2 ас 225-229/.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 21.11.2005р., 30.12.2005р. та 13.03.2006р., укладених між ВАТ «Центростальконструкція» та TOB «Виробничо- будівельне підприємство «Літел», квартири № 5, 6, 8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві продані TOB «Виробничо-будівельне підприємство «Літел» /ас 28-30, 158-161, 226-229/.

Згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих ся від 7.01.1955р. затверджено акт Державної приймальної комісії від 31 грудня 1954р. про прийомку в експлуатацію новозбудованого 2-х поверхового житлового будинку по вул. Південній (Котельникова), 23 в м. Києві та введено будинок в експлуатацію /т. 2 ас 193/.

Згідно Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством у відкриті акціонерні товариства.

Частиною 2 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об’єктів соціально- культурного призначення.

Виходячи з положень статті 4 Житлового кодексу України до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі будинки в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Статтями 127-131 Житлового кодексу України та п. З Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3.06.86р. № 208 передбачено, що гуртожитки — це спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.

Враховуючи, що такі жилі будинки /гуртожитки/ належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об’єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд — це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, що знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Як видно з розпорядження органу приватизації від 20.07.2000р., квартира № 7 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві була передана у приватну власність Новодворського В.П. згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що також підтверджує належність вказаного будинку до державного житлового фонду /т. 2 ас 213/.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 23.03.2006р. № 533 будівля № 23 по вул. Котельникова в м. Києві визнана жилим будинком /ас 59/.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, гуртожиток як об’єкт державного житлового фонду не підлягав приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», а тому включення приміщення гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція» не відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Постановою Верховної Ради України від 4.03.2005р. № 1585-IV «Про інформацію КМУ про стан збереження об’єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх використання в післяприватизаційний період» передбачено прискорення передачі гуртожитків, що залишились у користуванні суб’єктів господарювання в управління органів самоврядування з дотриманням прав їх мешканців відповідно до чинного законодавства.

Згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що приміщення гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві незаконно включено до статутного фонду товариства, а тому відповідно до ст. 658 ЦК України ВАТ «Центростальконструкція» не мало права на відчуження даного майна. Крім того, згідно Постанови Верховної Ради України від 4.03.2005р. передбачена передача гуртожитків в управління органів самоврядування з дотриманням прав їх мешканців, а тому суд вважає, що договори купівлі-продажу квартир № 5,6,8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві від 21.11.2005р., 30.12.2005р., 13.03.2006р. укладені з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання їх недійсними.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно п. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, пору и і сне право підлягає захисту.

Оскільки після передачі приміщення гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція», а також після укладення договорів купівлі-продажу квартир № 5,6,8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві позивачі продовжували користуватись даним житловим приміщенням і лише в жовтні 2009р. у зв’язку зі зверненням TOB «Виробничо-будівельне підприємство «Літел» до суду з позовом про їх виселення вони дізнались про нового власника житла та про порушення своїх житлових прав, що підтверджується рішеннями Святошинського районного суду м.Києва /ас I31—138/, до цього перешкод в користуванні житлом їм ніхто не чинив, суд визначає, що причини пропущення позивачами позовної давності є поважними і їх порушене право підлягає захисту.

На підставі викладеного, керуючись принципами розумності та справедливості, сі, ст. 4, 127-131 ЖК України, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. ст, 203, 215, 257, 261, 267, 658 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 2IX ЦІ ІК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити.

Визнати незаконним включення до переліку нерухомого майна, переданого засновником до статутного фонду ВАТ «Центростальконструкція» гуртожитку по вул. Котельникова, 23 в м. Києві.

Визнати недійсними: договір купівлі-продажу квартири № 5 по вул. Котельппкона, 23 в м. Києві, укладений 13 березня 2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Центростальконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство «Літел», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 324, договір купівлі-продажу квартири № 6 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, укладений 21 листопада 2005р. між Відкритим акціонерним товариством «Центростальконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство «Літел», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстрованим в реєстрі за № № 129,132, договір купівлі-продажу квартири № 8 по вул. Котельникова, 23 в м. Києві, укладений 30 грудня 2005р. між Відкритим акціонерним товариством «Центростальконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство «Літел», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 315.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення

 

 

суддя

 

 

 

 

 

Опрышко Эдита : получить кредит, звучит заманчиво, но стоит ли ?


Опрышко Эдита : получить кредит, звучит заманчиво, но стоит ли ?

Опрышко Эдита : получить кредит, звучит заманчиво, но стоит ли ?


 Автор: адвокат Опришко Едіта

 

«Кредит» – багато із нас розуміють як засіб вирішення власних фінансових проблем. Не маючи змоги, терпіння, бажання зібрати кошти власними силами на придбання бажаної речі ми звертаємось до банків та вважаємо, що отриманий кредит є вирішенням багатьох життєвих проблем.

 

Надавши до обраного банку необхідні для отримання кредиту документи та отримавши позитивну відповідь про видачу кредиту, ми не приділяємо необхідної уваги  кредитним договорам та наслідкам, які можуть виникнути після підписання кредитного договору.

 

Шановні громадяни нашої української держави !!! Зверніть увагу на наступне.

 

При підписанні кредитного договору перш за все необхідно враховувати свою можливість забезпечити сплату даного кредиту.

 

Обставини, які частіше за все спричиняють виникнення заборгованості можуть виникнути несподівано: девальвація гривні, фінансова нестабільність держави, втрата роботи, хвороба. Такі фактори не залежать від волі позичальника, але їх наявність не дозволяє виконати умови кредитного договору та сплачувати отриманий кредит.

 

На свій захист, вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення (сплати кредиту): застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; неустойка (штрафи, пеня прострочення виконання) користуючись професійною допомогою юристів банку.

 

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є суттєвою проблемою, тому банки при оформленні документів на видачу кредиту ретельно перевіряють платоспроможність позичальника та наявність у нього власного майна, окрім заставного. Частіше за все при виникненні заборгованості позичальника перед банком, банк звертається або до нотаріуса, який накладає на майно нотаріальний напис, або до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Суд встановивши правоту банку та визнавши заборгованість позичальника виносить рішення, яке передається для виконання виконавчим органам.

 

Виконавчі органи в свою чергу заставне та інше майно (у випадку, якщо коштів не вистачає для повного погашення заборгованості) виставляють на публічні торги  для продажу та погашення заборгованості по кредиту.

 

Як може себе захистити позичальник, отримуючи кредит ?

 

— при підписанні кредитного договору необхідно уважно його прочитати, звернувши увагу на: річну процентну ставку, яка нараховується на тіло кредиту (чи має право банк в односторонньому порядку змінювати процентну ставку, а саме підвищувати); комісійні нарахування, які нараховуються  на тіло кредиту (бувають одноразові, щомісячні); пеня (який процент нарахування пені), випадки нарахування пені; чи передбачено кредитним договором дострокове погашення кредиту, у випадку дострокового погашення — чи буде нараховуватись штраф ( в якій сумі) та ін..;

 

— при тривалій несплаті позичальником коштів по кредиту (наприклад за автомобіль), банк має право запропонувати боржнику підписати договір «Про притримання речі» ст. 594 ЦК України. Цей договір підписується, якщо боржник не має коштів і готовий повернути автомобіль банку у якості заставного майна з метою його притримання  (автомобілю), при цьому банк може пообіцяти, що проценти за тілом кредиту та штрафні санкції не будуть нараховуватись.

 

Підписавши такий договір боржник зобов’язується протягом трьох робочих днів надати Кредитору нотаріально посвідчену довіреність на право керування, володіння, користування, розпорядження даним автомобілем.

 

Виникає питання, чому ж не потрібно цього робити? Тому, що повернувши автомобіль в користування банку, банк має право цей автомобіль згідно отриманій довіреності передати з правом управління, користування іншій особі. І такі дії банку будуть законними, оскільки фактично банк не продав автомобіль, бо не отримав права власності на нього, лише передав для користування, а довіреність можна скасувати. Таким чином, позичальник лишається без автомобілю та з боргом перед банком.

 

Окрім того, у силу ст. 597 ЦК України передбачено право кредитора на реалізацію об’єкта притримання у разі, коли обов’язок боржника не виконаний або виконаний неналежним чином (частково). Тобто, кредитор за аналогією із заставою не набуває автоматично права на предмет при тримання у разі невиконання забезпеченого зобов’язання він зобов’язаний ініціювати реалізацію речі шляхом її продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором.

 

Проведення публічних торгів має здійснюватися відповідно до Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) із реалізації закладеного майна, затвердженого ухвалою КМУ від 22.12.1997 року.

 

— кредитні канікули, чи варто отримувати дозвіл банку на кредитні канікули?

 

Фінансовий стан позичальника погіршився, що робити? Першим спадає на думку, те, що потрібно звернутись до банку з заявою про отримання кредитних канікул, які надаються  на 6 місяців для того, щоб мати змогу або влаштуватись на роботу, або якимсь іншим шляхом поліпшити своє матеріальне становище не хвилюючись за несплачений кредит.

 

Що таке кредитні канікули ?

 

Звернувшись с заявою до правління банку про отримання кредитних канікул, частіше за все банк надає такі канікули, але не все так просто.

 

Працівники банку можуть не пояснити, що кредитні канікули надаються не на поточні щомісячні платежі (включаючи тіло кредиту та проценти), а лише на проценти, тіло кредиту необхідно сплачувати. Наприклад: тіло кредиту 500 грн., проценти 100 грн. – разом позичальник сплачує 600 грн. в місяць. При отриманні кредитних канікул позичальнику потрібно буде сплачувати протягом 6 місяців щомісячно лише по 500 грн. Через пів року, ті 100 грн, які позичальник не сплачував потрібно буде сплатити, оскільки вони будуть розподілені на інші платежі. Наприклад: не 600 грн., а 680 грн.

 

Таким чином, слід добре обміркувати чи потрібно отримувати кредит, якщо так, то врахувати вищевикладене або звернуться за професійною юридичною допомогою саме до адвоката.

 

Шановні громадяни! Прикладом звернення саме до професійного адвоката для отримання позитивного рішення по одній із кредитних проблем  є рішення Печерського районного суду м. Києва про оскарження виконавчого напису.

 

Джерело: http://zahvat.net

 

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. КИЄВА.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 2-3821/11

11 листопада 2011 року Печерський районний суд м. Києва

у складі Головуючого судді Вовк C.B.

при секретарі Греку А.Г.,

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луізетто Анжели Леонідівни та Патринець Людмили Василівни до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, треті особи публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», ВДВС Печерського РУЮ м. Києва про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, —

 

В порядку ст. 209 ЦПК України, проголошується вступна та резолютивна частини рішення, —

 

ВИРІШИВ:

 

Позовну заяву Луізетто Анжели Леонідівни та Патринець Людмили Василівни до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, треті особи публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», ВДВС Печерського РУЮ м. Києва про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню — задовольнити.

 

Визнати виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №11890 за договором іпотеки № РМЬ-015/027/2008 від 14.01.2008 р. на нерухоме майно про стягнення з позивачів — Луізетто Анжели Леонідівни та Патрінець Людмили Василівни грошових коштів всього у гривневому еквіваленті 1809817,15 грн. — таким що не підлягає виконанню.

 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

 

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

 

 

 

Опрышко Эдита : научитесь защищаться при задержании сотрудниками правоохранительных органов

Автор: Опришко Едіта

 

На сучасному етапі розбудови держави проходить процес встановлення чіткої та зрозумілої для широкого кола громадськості системи правових норм, яка здатна забезпечити законність у правовідносинах між правоохоронними органами держави та громадянином.

 

З часів Давньої Греції багатьом відомо, що поняття «демократія» по суті означає наступне: дозволено все, що не заборонено законом.

 

На початку 20-х років минулого століття, під час формування правової системи Радянського Союзу, посадові особи при вирішенні тих чи інших питань керувались в свої діяльності революційною правосвідомістю, тобто на власний розсуд давали оцінку досліджуваним фактам та обставинам і визначали, що є добре, а що – погано.

 

На сьогодні люди більш старшого віку, які більшість свого життя прожили в державі з назвою Радянський Союз, добре пам’ятають вислів голови ВЧК Ф.Е. Дзержинського, який стверджував, що якщо особа не сидить у в’язниці, то це не заслуга тієї особи, а їхнє власне недопрацювання, або вислів на кшталт «була б особа, а стаття знайдеться».

 

В більш пізні роки в Радянському Союзі, хоча кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство було кодифіковано, а поняття «революційна правосвідомість» більше не згадувалось, все одно правоохоронна система, пам’ятаючи настанови партійних лідерів, зокрема І.В. Сталіна, не давала збоїв та виносила обвинувальні вироки, засуджуючи людей до вищої міри покарання – розстрілу, по таких справах, фактична суть яких на сьогодні у більшості людей викличе сміх. Доказова база у таких справах, як правило, ґрунтувалась на повному визнанні обвинуваченою особою своєї вини. Таке визнання вини досягалось в основному побоями, мордуваннями та іншими засобами фізичного та психологічного тиску на обвинувачену особу.

 

Але історія вчить нас тому, що більшість з тих, які в 33-му році минулого століття проводили такі розслідування, влада, починаючи з 37-го року, сама назвала «ворогами народу» та почала розстрілювати, зводячи процедуру до прийнятної для себе процесуальної форми – розслідування кримінальної справи на підставі доказів, здобутих в наслідок самооговору обвинуваченої особи.

 

На сьогоднішній день один із найбільш цінних, на мою думку, принципів кримінально-процесуального законодавства, є заборона протиставлення доцільність законності. Цей принцип унеможливлює незаконний збір доказів та зловживання у вигляді  упередженості з боку посадових осіб правоохоронних органів, а якщо така упередженість все ж має місце, то є реальні важелі впливу як на особу, що допустила порушення, так і на хід розслідування кримінальної справи.

 

Дуже часто громадяни, яких доставляють до МВС, СБУ та ГПУ, а також до їх окремих органів та підрозділів, не в повній мірі володіють знаннями щодо захисту власних прав та свобод. Слід розуміти, що ніхто не має права безпідставно утримувати людей в адмінбудівлях вищевказаних відомств або в інших місцях. Підставами для такого утримання може стати вчинене особою правопорушення або злочин. Але це не означає, що особа, будучи фактично затриманою, повинна декілька годин, добу або навіть декілька діб чекати, доки працівники того чи іншого правоохоронного органу зроблять висновок і зрозуміють, яку ж саме правову норму порушила затримана ними особа.

 

Так, наприклад, згідно ст. 11 Закону України «Про міліцію», за вчинення адміністративного правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, особа може бути затримана на строк до трьох годин. Нажаль, мають місце непоодинокі випадки, коли осіб, затриманих за вчинення правопорушення, після складання відповідного протоколу, тримають в камері для затриманих осіб до найближчого ранку буднього дня, після чого спецтранспортом доставляють до суду. Звісно, що у необхідних випадках передбачено тримання адмінзатриманих до трьох діб, але з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання. Таке тримання здійснюється у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення. З практики можу сказати, що до кола осіб, яких тримають до трьох діб, входять, як правило, особи, у яких виявлено та вилучено наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

 

Отже, особа може бути затримана за вчинення правопорушення, але при цьому складається відповідний протокол. Але цікавий момент відбувається з особами, які затримані, начебто, за підозрою у вчиненні злочину. Згідно зі ст. 43-1 КПК України, підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Широкому загалу слід роз’яснити, що особою, затриманою по підозрінню у вчиненні злочину, визнається не та особа, яку, наприклад, схопили на вулиці та доставили до найближчого пункту міліції, сказавши їй, що вона затримана за підозрою у вчиненні злочину, а та особа, відносно якої складено протокол в порядку ст. 106 КПК України або ст. 115 КПК України, в якому вказано дату та час складання протоколу, посадову особу, яка склала протокол, повні анкетні дані затриманої особи, підстави та мотиви затримання, кваліфікація злочину, у вчиненні якого підозрюється особа із зазначенням конкретної статті особливої частини кримінального кодексу України. Крім того, в зазначеному протоколі повинно бути роз’яснено ряд правових норм кримінально-процесуального законодавства та Конституції України, а також Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Слід зауважити, що у вказаному протоколі повинно бути не просто зазначено номера статей КПК, Конституції та Положення, а повинні міститися безпосередньо вимоги вказаних в протоколі статей з тією метою, щоб навіть необізнана у юриспруденції особа могла розуміти процедуру та порядок затримання, а також свої права. Крім того, в протоколі затримання повинно бути письмово зазначено, кого саме із близьких родичів затриманої особи повідомлено про її затримання, а в разі, якщо повідомлення сім’ї затриманого не проводилось, повинно бути письмово зазначено причини, з яких не проводилось повідомлення. Зауважимо, що такий протокол може бути складений лише після порушення кримінальної справи відносно особи та вручення їй копії постанови про порушення кримінальної справи в порядку ст. 98-2 КПК України.

 

На практиці трапляється, що порушення кримінальної справи відносно особи та її подальше затримання по підозрі у вчиненні злочину в порядку ст. 106 (115) КПК України, відбувається на наступний день після того, як особу фактично почали утримувати, а то й через декілька діб після початку такого утримання. За той проміжок часу, коли особу фактично почали утримувати і до порушення кримінальної справи, як правило, орган дізнання швидкоруч намагається провести дослідчу перевірку та передати зібрані матеріали до слідчого підрозділу. В таких випадках, інколи, недобросовісні працівники не нехтують проведенням дізнання вночі, відбираючи пояснення у осіб, які мало розуміють, про що взагалі йде мова та підписують, не читаючи, пояснення, які написані, начебто, з їх з слів, або навіть підписують явки з повинною. Пізніше, в процесі здійснення захисту такої особи, інколи дуже тяжко доводити, що такий документ був підписаний без фізичного чи психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів. Слід знати, що на підставі ст. 63 Конституції України, ніхто не зобов’язаний давати свідчення відносно себе та своїх родичів, тим більше у нічний час.

 

Простому середньостатистичному громадянину для того, щоб не стати жертвою протиправної поведінки, пов’язаної з перевищенням владних повноважень, з боку працівників правоохоронних органів, перш за все необхідно чітко зрозуміти причину власного затримання, яку працівник правоохоронного органу повинен повідомити одразу при пред’явленні власних вимог, на кшталт, пройти, проїхати з ними і т.д. При цьому не рекомендується чинити фізичний опір чи злісну непокору законним вимогам працівників правоохоронних органів, оскільки такі дії в залежності від їх тяжкості, інтенсивності та тривалості, можуть кваліфікуватись як злочин чи правопорушення, що стане додатковою стовідсотковою підставою для затримання такої особи. Слід також пам’ятати, що працівники правоохоронних органів, так само як і працівники інших професій, мають певну професійну деформацію в залежності від тривалості стажу такої роботи, а тому не радимо вам безпричинно дратувати працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників міліції. Разом з тим, якщо ви дійсно знаєте ваші права, радимо спокійно про це заявити, а в разі неадекватної реакції на таку заяву, так само спокійно пояснити, що «гестапівськими» методами вас не залякати. Вимагайте поваги до себе і пам’ятайте, що жодна особа не вважається винною, доки її вину не буде доведено у суді.

 

Якщо особа не відчуває за собою якоїсь вини, з працівниками правоохоронних органів слід триматися спокійно, впевнено (але не нахабно), ставитись до них з повагою, та спокійно відповісти на їхні питання, оскільки важливо, щоб внутрішнє переконання працівника правоохоронного органу було на вашому боці. Абсолютна більшість працівників правоохоронних органів гостро відчуває несправедливість, а тому, в силу професійних обов’язків, намагається її виправити. Отже, якщо працівник правоохоронного органу буде глибоко переконаний у невинуватості особи, він, як правило, якомога скоріше буде намагатися відпустити таку особу.

 

Сподіваємось, що наші поради допоможуть вам у житті, але якщо ви відчуваєте, що не в змозі самостійно здійснювати захист своїх прав, краще звернутися за порадою до спеціаліста, щоб останній якомога скоріше приступив до захисту ваших прав та надання вам юридичної допомоги.

 

Джерело: http://stopotkat.net

 

 

Александр Дубовой – народный депутат или рейдер?

На местном одесском телеканале и в Интернете был размещен сюжет: «Народный депутат-рейдер Александр Дубовой разворовал завод Орион в Одессе» .

 

5 октября 2011 года Приморский районный суд г. Одессы вынес решение полностью удовлетворить иск Александра Дубового о защите чести, достоинства, деловой репутации и возмещении морального вреда, причиненного распространением недостоверной информации Николаем Кущаком.

 

Об этом сообщает пресс-служба народного депутата Украины Александра Дубового.

 

Согласно 277-й статьи Гражданского Кодекса Украины, «Негативная информация, распространенная о лице, считается недостоверной, если распространившее ее лицо не докажет обратного». В данном случае речь идет об информации озвученной Николаем Кущаком о том, что нардеп от БЮТ Александр Дубовой, якобы, причастен к разворовыванию одесского завода «Орион». Как видим, в судебном порядке установлено, что эта информация не соответствует действительности.

 

Теперь, согласно решению суда, Кущак обязан публично извиниться и опровергнуть информацию тем же способом, каким она была распространена на веб-сайте «Украинское антирейдерское движение».

 

Александр Дубовой считает, что нет ничего удивительного, если учесть очевидность необоснованности обвинений в его адрес. Но с другой стороны, на фоне того, как сейчас ведутся судебные разборки вокруг оппозиционеров по всей стране, этот факт заслуживает на внимание. Очевидно, предъявить Дубовому просто нечего, иначе власть бы постаралась.

 

У Александра Дубового наступила предвыборная амнезия. Он забыл организацию и реализацию рейдерских захватов АО МПО «Орион» (вырезал на металлолом все оборудование), ОАО «Холдинговая компания «Краян» (уничтожил производство), АО «Измаилавтотранс», ОАО «Промсвязь», ГП «Черноморское морское пароходство», Джутовая фабрика (сегодня это офис структур Дубового), Кирпичный завод им. Миндру (под Измаилом), Одесский шиноремонтный завод (уничтожил и построил контейнерный терминал), Рисовое предприятие «Прикордоннык» (уничтожил), Санаторий «Молдова» (международный скандал и три уголовных дела не дали Дубовому довести до конца схему через третейский суд в г. Киеве) и другие предприятия.

 

Напоследок, пожелаем Александру Дубовому не радоваться раньше времени и напомним, что еще до «бело – голубых» в 2008-2009 годах он получил в Киевском районном суде г. Одессы положительное решение по его иску к работникам АО «Холдинговая компания «Краян» о защите чести и достоинства, но апелляционная инстанция и Верховный суд отказали ему в признании недостоверной информации о том, что рейдерский захват Краяна осуществляется группой, которую возглавляет именно народный депутат Александр Дубовой от блока Юлии Тимошенко.

 

Подробнее о рейдерских похождениях народного депутата Александра Дубового читайте на сайте — http://zahvat.net

 

Элита Украины

Депутаты, судьи, менты и иностранцы. Рейдерский захват «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» часть 1

У нас в стране часто бывает, что закон попирают те, кто  в первую очередь обязан его защищать. Так произошло и с судьей Хозяйственного суда Одесской области Л.А. Торчинской, которая 24 июня 2009 года вынесла определение, с помощью которого рейдерами, а именно Самиром Хуссейном Айссами, Александром Кисилем и народным депутатом Александром Дубовым, была захвачена компания ООО «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» .

 

Нет своего – хочу чужое

 

Началось все с того, что скромному ливанцу Хусейну Айссами, приехавшему учиться в нашу страну, удалось выиграть джек-пот – стать зятем одного из учредителей «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС», а затем и директором этой компании. Но он даже во сне видел себя именно собственником фирмы, и как оказалось, порядочностью не отличался, а потому начал действия по ее захвату.

 

Ему удалось подделать протокол общего собрания, обмануть учредителей и в 2005 году переписать на себя контрольный пакет доли в уставном капитале. Обман со временем раскрылся, Хусейну пришлось вернуть украденное и уйти из компании. Но уже бывшему директору «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» по-прежнему хотелось владеть компанией, и он продолжил незаконные действия. А два вышеназванных гражданина Александр Кисиль и Александром Дубовой взялись ему в этом помочь, естественно, не без выгоды для себя. Пользуясь поддельными документами и печатями, они стали планомерно осуществлять захват предприятия. В результате роль Айссами стала чисто технической, но сейчас не об этом.

 

В июне 2009-го судья Торчинская Л.А. запретила руководству ООО «Блек Си Шипинг Сервис», ООО «БС Транс Шипинг Сервис ЛТД», ООО «Блек Си Шипинг Сервис ЛТД», ДП «БС Торг Сервис» выполнять свои обязанности, и все функции по управлению фирмой было поручено выполнять новому директору Самиру Хусейну Айссами. Рейдеры теперь имели возможность, действуя без доверенности, полностью распоряжаться деньгами, банковскими счетами и имуществом компании, а также руководить ее деятельностью.

 

Судья Торчинская Л.А. запретила мешать рейдерам в допуске их в помещения «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС», и именно им передала на хранение все здания. Также она наложила арест на все денежные средства. Когда же все имущество компании оказалось в руках захватчиков, и они ощутили себя хозяевами, имея полный контроль над предприятием, та же судья Л.А.Торчинская сняла арест с денежных средств, и после этого с банковских счетов компании было списано 16 миллионов гривен.

 

Забегая наперед, скажем, что на сегодняшний день определения этой судьи признаны незаконными, а против нее самой Генеральной прокуратурой возбуждено уголовное дело.

 

Вот только законным собственникам «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» от этого не легче. До сих пор имущество компании стоимостью порядка 30 миллионов гривен находится в руках рейдеров, которые и не собираются его возвращать.

 

Мастера по «липе»

 

Вскоре, после вынесения судьей Торчинской Л.А. незаконного определения суда, захватчики создали фирму, являющуюся клоном захваченного предприятия, которая и название имела идентичное — ООО «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС ЛТД». И зарегистрирована она была по тому же адресу, где находилась первая компания. Пользуется она договором аренды, естественно, поддельным, и подписанным таким же «поддельным» директором, что уже признано судом. При этом еще с марта нынешнего года законный собственник не получает никакой оплаты за пользование ее имуществом, и долг перед ним уже составляет около 3 миллионов гривен.

 

Кроме того, за время, прошедшее с момента захвата рейдерами предприятия «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС», те «наваяли» столько, что после восстановления статус-кво законному руководству долго придется «разгребать» последствия всего, что натворили захватчики.

 

Начнем с того, что все это время рейдерами использовалось похожее наименование предприятия-клона и товарный знак, на данный момент  им удалось дезориентировать порты и таможенную службу, и, что самое неутешительное – клиентов «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС». При этом захватчики активно пользуются имуществом, принадлежащим отнюдь не им – начиная от перегрузочной техники и оборудования, и заканчивая мелкими канцелярскими принадлежностями.

 

Значительная часть имущества испорчена и разграблена — заблокирована работа предприятий группы «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС». Не говоря уже о списанных со счетов средствах, о которых говорилось ранее.

 

Все это время использовались поддельные печати, «стряпались» документы предприятий с «липовыми» подписями, причем все это подтверждено экспертизой.

 

А в начале прошлого года во время  слушания дел в хозяйственном суде Одесской области всплыли три договора, опять же поддельные, но которыми рейдеры воспользовались для незаконных арестов имущества «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» — именно на них основывались определения хозяйственного суда Одесской области. Кроме того, вооружившись этими договорами, рейдеры подавали в суд иски с требованием признать их право собственности на имущество «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС».

 

Первая «липа» — это договор аренды с правом выкупа всего имущества «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» ЗАО «Украинская инвестиционная группа» (компания из группы Александра Дубового, которая уже всплывала в других случаях захвата предприятий в Одессе) от 26 июня 2007года. Плюс акт приема-передачи имущества.

 

Далее — договор на продажу все того же имущества, но уже  ПП «КОММСЕРВИС» (любопытно, что эта компания также из группы Дубового), заключенный менее чем через месяц после первого – 17 июля 2007 года. Стоит добавить, что договор с «Украинской инвестиционной группой» и акт передачи в аренду имущества при этом почему-то не были расторгнуты.

 

Инвестор без инвестиций

 

И, наконец, существует еще один фиктивный документ – инвестиционный договор от 17 августа 2007 года, подписанный с «ВНВ-СКЛАД», якобы инвестором, действующем в интересах «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС». Согласно этому договору ООО «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» должно было приобрести часть складов и территории у ООО «Полисервис» (снова группа Дубового).

 

А «инвестор» «ВНВ-СКЛАД» лишь спустя три года обязывался поставить для  «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» погрузчики марки «Кальмар», правда непонятно в каком количестве. Как и непонятно зачем, если производственная необходимость в этом оборудовании отсутствует.

 

Зато в инвестиционном договоре указано, что предприятие «ВНВ-СКЛАД» отнимет у «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» здания, сооружения  и земельный участок, если последняя не купит у него мифические склады и землю. Любопытная и весьма наглая постановка вопроса – продавать нечего, зато есть что отнимать!

 

В Хозяйственном и Гражданском кодексах Украины, как и в иных законодательных актах не предусмотрено лишение права собственности на землю и недвижимое имущество, как меру ответственности по инвестиционному договору. И Хозяйственный суд Одесской области   отказал предприятию «ВНВ-Склад» в столь нелепых  исковых требованиях.

 

Мало того, фальсификаторы даже не подумали о том, что для проведения инвестиций необходимо как техническое обоснование, так и проектно-сметная документация, а также план доходов-расходов. Естественно, ничего этого у них не имелось. Да и сам инвестиционный договор признан судом фиктивным.

 

Непонятно, на что больше надеялись рейдеры – на удачу или наивность тех, кто будет иметь дело с перечисленными договорами. Но всеми этими документами сейчас занимаются правоохранительные органы.

 

Впрочем, это не помешало захватчикам по-прежнему чувствовать себя весьма уверенно. Несмотря на то, что факты мошенничества с их стороны – налицо. Но они явно надеются как на поддержу административного ресурса, так и на положительное решение их дел в апелляционных инстанциях.

 

Неспасительная соломинка

 

К законным учредителям ООО «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» обратились «решалы», как они сами себя величали. Это Юрий Смыков, Армен Айрапетян и Виталий Димитриев, которые убедили уже настрадавшихся собственников компании, что в состоянии помочь им избавиться от рейдеров.

 

Главным аргументов лже-спасателей честного бизнеса служило то, что они «на короткой ноге» с председателями Одесского апелляционного хозяйственного суда и Апелляционного суда Одесской области – Валерием Балухом и Анатолием Луняченко. А без столь мощной поддержки решение вопросов невозможно.

 

Видимо, сами всегда поступая честно, владельцы «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС», несмотря на то, что уже столкнулись с мошенниками, решили поверить в честность «спасателей». То, что этот шаг был для них весьма опрометчивым – доказывают дальнейшие события.

 

Прежде всего «спасатели» настаивали на немедленной передаче им части доли в уставном капитале, благодаря чему и получили согласно договору продажи: Юрий Смыков – 10%, Армен Айрапетян – 9%, частное предприятие «Юридическое бюро «Лексус» (читаем – Балух) – 10%,  В.А.Паюл (для Луняченко) – 10%.

 

Если кто-то после этого решил, что законное имущество после этого наконец-то вернулось к владельцам «БЛЕК СИ ШИПИНГ СЕРВИС» — то он глубоко ошибся. Не зря говорят, что «аппетит приходит во время еды». Господа, назвавшиеся себя «решалами», действительно решили…получить кусок пожирнее, и перекинулись на сторону тех, с кем должны были бороться.

 

Продолжение следует…

 

Георгий К. специально для «Элита Украины»

 

“НЕ ЗАБУДЬ ВОВРЕМЯ ПРЕДАТЬ”. Часть №2 захвата «Блэк Си Шипинг Сервис»

В публикации “БЕРЕГИСЬ “СПАСАТЕЛЕЙ”. Часть №1 захвата «Блэк Си Шипинг Сервис» мы сообщали, что на основании определений уже уволенной судьи Хозяйственного суда Одесской области Торчиской Л.А., в 2009 году начался рейдерский захват  группы компаний «Блэк Си Шипинг Сервис».

 

Для защиты своих интересов «Блэк Си Шипинг Сервис» обратилась к “решалам”, как они себя позиционировали, Юрию Смыкову, Армену Айрапетяну и Димитриеву Виталию. В счет оплаты предполагаемых услуг «Блэк Си Шипинг Сервис» бесплатно передало “спасателям” 39% уставного фонда компании (10% — Юрию Смыкову, 9% — Армену Айрапетяну, 10% — г-ну Валерию Балуху, через Частное предприятие «Юридическое бюро «Лексус»; 10% — г-ну Анатолию Луняченко, через г-на Паюла В.А.).

 

Вскоре оказалось, что “спасатели” стали ПРЕДАТЕЛЯМИ, желающими поживиться большим. Выяснилось следующее:

 

— Группа “спасателей” начала активно сотрудничать с группой Кисиля, изначально захватившей предприятие, с целью отломить побольше — получить доли в бизнесе от каждой из сторон конфликта;

 

— “Спасатели” выжали Кисиля и Айссами на 50% участия в делении шкуры неубитого медведя, угрожая последним той же судейской разрушительной силой Валерия Балуха и Анатолия Луняченко.

 

Подключив хозяйственный и гражданский суды рейдеры продолжили попытки полного завладения чужой собственностью. Искусственно, на годы, затягивают рассмотрение исков по подделке документов, выселению из незаконно удерживаемого имущества, а также о нанесении Айссами Самиром Хуссейном материального ущерба на десятки миллионов, в связи с незаконным списанием финансовых средств со счетов компании.

 

И наконец, группа “спасателей” полностью объединилась с противоположной стороной в разграблении имущества компаний «Блэк Си Шипинг Сервис», которые доверили им защиту своего бизнеса.

 

После ряда публикаций в СМИ о рейдерском захвате имущества компаний «Блэк Си Шипинг Сервис» Смыков Юрий, Айрапетян Армен и Димитриев Виталий подали в Малиновский районный суд г. Одессы иск о защите чести и достоинства, в котором сами подтвердили свое непосредственное участие в рейдерском захвате. Приводим выдержку из искового заявления:

 

«13.01.2010 р. між Смиковим Ю. П. (від імені якого за дорученням діяв Дімітрієв В. В.) та Коржовою Т. М. було укладено договір купівлі — продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» в розмірі 10%, який посвідчено приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу С. П. Диким. 13.01.2010 р. між Коржовою Т.М. та Суворовою Ларисою Пилипівною (теща Айрапітяна Армена Жорайовича) було укладено договір купівлі — продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» в розмірі 9%, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу С. П. Диким. Таким чином, Смиков Ю П. (від імені якого діяв Дімітрієв В. В.) та Суворова Л. П. (теща Айрапітяна А. Ж.) придбали частки відповідно 10% та 9% статутного капіталу ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс». При цьому зробили це з відома та за згодою Коржова В. Я., який через деякий час з незрозумілих причин звинуватив їх у рейдерстві.

06.12.2010 р. учасники ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» Смиков Ю. П., Суворова Л. П., Паюл В. А., МПП «Юридичне бюро «Лексус» направили колективне звернення на адресу керівництва ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» з проханням зареєструвати відомості про них, як про учасників Товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Жодної відповіді на вказане звернення та жодних дій по реєстрації інформації про Смикова Ю. П., Суворової Л. П., МПП «Юридичне бюро «Лексус», Паюла В. А. як про учасників ТОВ «Блекс Сі Шіпінг Сервіс» з боку керівництва останнього здійснено не було.

У зв’язку з вищезазначеною ситуацією, в господарських судах України розглядається господарська справа № 27/176-10-5557, в якій Смиков Ю. П., Суворова Л. П., Паюл В. А., МПП «Юридичне бюро «Лексус» просять суд зобов’язати ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» зареєструвати відомості про них, як про учасників Товариства у ЄДР.

 

Смыков Юрий, Айрапетян Армен, Димитриев Виталий, ЧП «Юридическое бюро «Лексус» и Паюл В.А. не заплатили ни копейки за доли в уставном фонде ООО «Блэк Си Шипинг Сервис», о чем свидетельствует не только отсутствие расписок физических лиц, но и факт отсутствие перевода от МЧП «Юридическое бюро «Лексус», как  юридического лица

 

При этом гр. Юрий Смыков вопрошает, — зачем было брать в компаньоны этот балласт, т.е. МЧП «ЮБ «Лексус» и Паюла В.А., означает г-н Балуха и Луняченко. Как видно сдают не только лохов, которых обвели вокруг пальца, но и тех, которым они обязаны стрижкой шерсти с чужой овцы, удержанием и распоряжением захваченного имущества.

 

Похоже им совершенно чужды морально-этические человеческие нормы. Кидать, вымогать и отбирать чужое это норма жизни всех тех, кто позарился на чужое.

 

Продолжение следует…

 

Георгий К. специально для «Элита Украины»

 

Кто занимается «Черным PR» на теме «посадки» харьковского судьи?

В сентябре 2011 года подсудимый Антон Подвезько, находящийся в следственном изоляторе Харьковской области, подал заявление в Генеральную прокуратуру Украины с требованием привлечь судью Дзержинского районного суда г. Харькова Татьяну Штых, которая рассматривает его дело, к уголовной ответственности по статье 375 УК Украины (вынесение судьей заведомо неправосудного постановления).

 

Информация об этом была распространена в интернете:  Харьковская судья может оказаться за решеткой — http://pr-z.com.ua/node/2974

 

На сайте Агентства конфликтного PR — /PR i Z/ в рубрике «Конфликтные новости» также был размещена статья со ссылкой на первоисточник – Украину криминальную — http://cripo.com.ua/?sect_id=10$&aid=123384

 

С 10 октября 2011 года на сайт Агентства конфликтного PR — /PR i Z/ начались попытки осуществить DDoS-атаку по поисковому слову «подвезько». На эту новость заходило по 3-5 тыс. посетителей в сутки  (см. Print Screen):

 

Как выяснилось, DDoS-атака велась непрофессионально – все посещения сайта осуществлялись с одного и того же харьковского ip-адреса:

 

IP : 77.122.88.28

Resolve Host: 77-122-88-28.dynamic-FTTB.kharkov.volia.com

 

Партнеры Агентства конфликтного PR — /PR i Z/ не готовы утверждать, какая из сторон заказала  DDoS-атаку. Однако отмечают, что подобные способы работы с информационным пространством являются непрофессиональными и только вредят всем сторонам конфликта.

Рекомендуем для решения подобных задач привлекать более профессиональные команды.

 

В 2011 году в Украине неоднократно осуществлялись попытки заблокировать или наоборот – распространить информацию размещенную в интернет именно таким способом. Однако в большинстве случаев, эффект был диаметрально противоположный.

 

Заявляем, что если попытки осуществить DDoS-атаку на сайт Агентства конфликтного PR — /PR i Z/ продолжаться, мы приложим все усилия для того, чтобы придать ситуации вокруг Антона Подвезько максимальный общественный резонанс.

 

Коллектив Агентства конфликтного PR — /PR i Z/

 

——————

 

Приводим текст статьи, которая стала причиной DDoS-атаки со ссылкой на первоисточник:

 

Харьковская судья может оказаться за решеткой

 

Украина криминальная

 

Подсудимый, находящийся в следственном изоляторе Харьковской области, подал заявление в Генеральную прокуратуру Украины с требованием привлечь судью, которая рассматривает его дело, к уголовной ответственности по статье 375 УК Украины (вынесение судьей заведомо неправосудного постановления).

 

В тексте заявления, переданном УК адвокатом подсудимого Антона Подвезько говорится, что 4 апреля 2011 года судья Дзержинского районного суда г. Харькова Татьяна Штых вынесла постановление о его  аресте (стр. 1, стр. 2). Судья сочла, что подсудимый, находясь на свободе, может воздействовать на потерпевших и свидетелей, спрятать или уничтожить доказательства по делу. Кроме того, по мнению Т.Штых, одним из оснований для ареста является тот факт, что Антон Подвезько не признает своей вины.

 

Между тем, подсудимый активно сотрудничал с досудебным следствием на протяжении четырех лет, пока расследовалось дело, с целью доказать свою невиновность. За эти четыре года следствием не было зафиксировано ни одного факта давления на свидетелей или потерпевших. Доказательства по делу содержатся только в материалах уголовного дела, а потому спрятать или уничтожить их у А. Подвезько нет даже физической возможности. Что до не признания своей вины, то это основание для ареста является уникальным в украинской, да и в европейской судебной практике, т.к. во всех цивилизованных странах существует презумпция невиновности, и непризнание своей вины подсудимым не может быть основанием для ареста.

 

Антон Подвезько уверен в том, что судья демонстрирует явно предвзятое к нему отношение на протяжении всего процесса. По его словам, после десятка судебных заседаний, на которых было опрошено множество свидетелей, ни один из них не свидетельствовал против Подвезько. Тем не менее, судья отказывается сменить меру пресечения на подписку о невыезде. Для доказательства предвзятости судьи подсудимый готов предоставить правоохранителям видеозаписи судебных заседаний и все необходимые документы.

 

Проверять факты, изложенные в заявлении, и решать, что имело место – юридическая безграмотность судьи или ее личная заинтересованность, будет прокуратура. В случае, если факты подтвердятся, судья Татьяна Штых может провести за решеткой до 5 лет, если имела место некомпетентность, и до 8 лет, если будет обнаружен корыстный мотив или другой личный интерес судьи.

 

Тимур Карадубов